Незалежний дитячий медіа центр "Голос Дитини"


	Статті / Оксана Білик //
Переступити через… людину? Коли я вранці виходила на вулицю, мені довелося переступити через двох людей, що спали на східцях мого парадного. Жінка років сорока і хлопчик років восьми. Чи вони спали, чи були "під кайфом" - мені не відомо. Та й не цікаво. Бо я вже звикла до подібних видовищ. Ну, лежать, ну, сплять, ну то й що з того? Переступила - і пішла собі. Але ні. Переступати через людей я не звикну ніколи. Коли я вранці виходила на вулицю, мені довелося переступити через двох людей, що спали на східцях мого парадного. Жінка років сорока і хлопчик років восьми. Чи вони спали, чи були "під кайфом" - мені не відомо. Та й не цікаво. Бо я вже звикла до подібних видовищ. Ну, лежать, ну, сплять, ну то й що з того? Переступила - і пішла собі. Але ні. Переступати через людей я не звикну ніколи. Там, де справа стосується соціальних проблем суспільства, не можна повністю довіряти жодній статистиці. Жодна цифра не може бути точною: відсоток бездомних, хворих, дітей-наркоманів збільшується щодня. Ми вже звиклися з тим, що офіційні дані щодо наркоманів для достовірності потрібно помножити щонайменше на десять. Але ж не забуваймо: наркозалежних намагаються відловити, затримати, зареєструвати. Наркоманія - світова проблема. А як щодо вуличних дітей, до яких діла немає нікому? Згадаймо Радянський Союз. Тоді народ намагалися запевнити, що бездомних дітей не було взагалі. Звісно ж, вони були - цілі общини зі своїми кастами та законами. Але ж їх таки дійсно було набагато менше, аніж зараз. Керівництво країни піклувалося про дітей. Проводилися рейди, малих безпритульників відловлювали і розсилали по інтернатах і дитбудинках. І не так важливо, з яких причин це робилося. Головне те, що "нагорі" розуміли важливість дітей для майбутнього нації. В чиї світлі голови закладалася ідеологія партії? Від кого залежало майбутнє країни? Чи задають собі ці питання наші теперішні урядовці? Можливо. Але чи не помічають вони лише наслідки, ігноруючи справжні причини? Незалежність ми отримали. Отримали свої права. Але ж самостійність невідривно пов'язана з відповідальністю. У цьому і полягає основна проблема нашого суспільства: отримавши права, ми забули про обов'язки. Ми прийняли Конвенцію ООН про права дітей, а от виконувати її положення почнемо не скоро. "Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має права на особливий захист і допомогу, що надається державою" - стаття 20, пункт 1. Я не побачила, як захищає держава того хлопчика, який спав сьогодні на моїх східцях. Навряд чи жінка поруч з ним була його матір'ю. А як і була, то чи не той то випадок, коли дитина не може залишатися у такому оточенні? На щастя, соціальні проекти вже розвиваються в Україні. Але у людей просто опускаються руки, коли вони усвідомлюють, що окрім них нікому немає діла до інших. Щодня ми проходимо повз бомжів, інвалідів, обшарпаних і брудних дітлахів - і намагаємося їх не помічати. Ми ладні скоріше підібрати облізле кошеня, аніж покинутого малюка. За останній місяць у Львові на смітниках було знайдено дві новонароджені дитини. Звісно ж, це обурило громадськість. А от якби цим дітям було по 5-6 років, на них би просто не звернули уваги. Раз можуть ходити, значить як-небудь проживуть. Може, почнуть нюхати клей, може - красти. Але то вже справа міліції. Не наша. Не переступайте через інших!