|
|
|
 |
Твори
/ Світлана Богдан // |
Автобіографія
Я хвилююся страшенно, і все через оту дивну звичку: коли беру чистий аркуш і ручку, вона починає вишкрябувати на папері щось таке химерне, що Бог його зна, для чого воно й потрібне. А тут мені доручено написати серйозний документ - автобіографію, - до чого я беруся з руками вельми тремтячими.
Ім'я моє…Ім'я моє Вітер, ім'я моє Небо…Та що це я? Світлана Миколаївна Богдан.
Народилася… Мені здається, я народжуюсь щоразу, коли сонце кладе на листя новий, небачений досі відтінок, і помираю щоразу, коли пускаю до серця чорноту. Ат, знову! Кому це цікаво? Я народилась 27 січня 1985 року у місті Києві в родині інженерів.
Навчаюся…Навчаюся щодня, щохвилини, хапаю очима нові обличчя, вслухаюся в шепіт хмар - що то вони несуть звідти, з-за обрію? А через що плаче ця жінка біля входу в метро?
Перепрошую, я захопилась. 1992 року пішла до першого класу гімназії "Троєщина", з 2000 року навчаюсь у гімназії "Києво-Могилянський колегіум" (нині - в 11 класі).
Пишу я…Все життя, бо лише й живу, коли пишу…Не те. Пишу прозові й поетичні твори з 8 років.
От, здається, і все. Впоралась. Напартачила трохи, вибачайте.
Але ж ви погодитесь, що без сонця погано, тому, мабуть, не зайве було тут про нього написати.
|
|
Незалежний
дитячий
медіа центр
"Голос
дитини"
|
