Квітка
Їх усіх накрив океан рідкого теплого золота - і його, і небо, і поле. Було багато запахів, багато звуків - пташки, комахи, - але найбільше він бачив - кольорові плями довкола - це квіти. Від нього лишився тільки зір, він сідав на кожну, цілував.
А тоді став думкою. "Я знайду найкрасивішу з них. Потім зроблю глиняний горщик, розмалюю зеленою і жовтою фарбами - трикутниками розмалюю, буде гарно. Викопаю квітку і посаджу у нього. І подарую мамі. Вона радітиме".
Ця ідея захопила його, він так тішився, що зробить для мами щось приємне: розправив крила і полетів на пошуки, і обдивився все поле, кожну травинку.
Прийшла мати і забрала його обідати, хоча він хотів ще лишитись.
***
Коли він повернувся з поля, мати дала йому велику тяжку книгу в темній палітурці і сказала:
- Читай.
- Навіщо?
- Ти ж любиш квіти. А про них тут усе написано. Тому досить щодня ходити на поле - з року в рік, скільки можна? Займися чим кориснішим.
- Але…
- Читай! - сказала вона голосніше. Він схилив голову і сів за стіл. Тепер читав щодня, щоб догодити мамі, і потроху став забувати про інше, і через деякий час не пам'ятав нічого, крім того, що було написано на аркушах.
***
Він виніс до мами широку усмішку.
- Вступив? - вона - з надією.
- Вступив! - він - з гордістю. - Тепер я - біолог!
- Ти спочатку вивчись, - мати лагідно обійняла його за плечі. - Ну, ходімо.
Вони рушили вулицею.
- У мене така ідея. Якщо тут - університет, то знімай собі квартиру і живи.
І він оселився поміж бетонних будинків і асфальтованих доріг, залізних машин, смітників, шуму й пилу.
***
Він стояв біля вікна. Сусіди вже розійшлися. Щоб приїхати на похорон матері, він пропустив конференцію за кордоном. А так просили: "Ви ж видатний учений, професор, спеціаліст по квітках".
Яке це має значення? Дивні думки. Зараз усе - дивне. За вікном - поле, і він щось відчуває у собі…Крім болю…Щось схвильоване…Розбурхане…Щось не так…
***
Кімната запилена і ніби сива, як і він. Сидить і перекладає папери. Життя прожите. Дружина вмерла. Діти далеко. Він один.
Один з тугою. Один з утомою. А це ще що в ньому?
Спогади.
Багато-багато.
О!
Він раптом згадав.
Квітка.
О!
Він раптом згадав - радість.
Він хотів принести мамі радість.
Але він не знайшов найкрасивішої. Не зробив горщика.
О!
Як боляче!
О!
Як страшенно шкода!
Він заплакав, затрусився всім тілом.
Скільки в ньому було сонця, а він так і не виконав того - єдиного, чого дійсно прагнув.
І йому знову нестерпно захотілося здійснити свою мрію.
Тільки мами вже не було.
Пізно.
Довкола - стоси книг з чорно-білими малюнками, довкола гербарії - мертві, засушені.
А де ж квіти?
А де ж поле?
А де ж небо?
А де ж золото?
|
