Незалежний дитячий медіа центр "Голос Дитини"


	Поезія / Олена Максименко //
Тумани Тумани, тумани на землю упали І все потонуло в імлі, За руки узявшись, зірками блукали З тобою, немов по землі. Тумани, тумани… Ні чорта, ні Бога Не видно крізь куполи хмар. Поквапся! Нам треба спішити в дорогу Під спів старовинних гітар. Тумани, тумани… Під їх простирадлом Повітря в легені не йде! А вище - там простір небес неоглядний До самого сонця веде. Тумани, тумани і темряву ночі Розтопить людська теплота, І кригу розломлять лиш лагідні очі, І звільниться скута вода. Тумани, тумани… Зруйнується брама, А хтось упаде на пісок, За те, щоб планету звільнить від туману, За чистий повітря ковток. ***** Як тільки дитяча мрійливість Розтане, неначе сніги, Скажу вам відверто й сміливо - Спасибі, мої вороги! Спасибі за те, що навчили Дружбу свою берегти, За те, що знайшла в собі сили Упавши, піднятись і йти. Спасибі, що я скуштувала Азарт і присмак змагань, Що смак перемоги пізнала Й поразки розчарувань. За докір і муки сумління, За те, що не скисла з нудьги, За досвід життєвий і вміння Спасибі, мої вороги! Лише один Лише один мазок - І тінь розпалась сіра, І впала на пісок Поламаная ліра. Лише один є шлях Крізь зарослі шипшини: По тернах і горах Піднятись до вершини. І десь прощальний вальс До слуху долітає. Лише один є час, І ми його впізнаєм. Лише один є друг, Який розділить муку, І теплий дотик рук, Щоб спертися на руку. Лише один підйом У хмари до вершини. Єдиний перелом, Єдиний постріл в спину. Лише один ковток - І келих розбиваю. Лише один мазок Картину довершає. Про Карпати Піднімається сонце медове У зеленій країні казок, І птахи злітаються знову, Щоб напитись із річки зірок. Там блукають покинуті мрії По забутих чумацьких шляхах, Ніч опустить пухнастії вії На медовий сонячний дах. Там без страху фантазії ходять, Огортаючись в синій туман. Ця країна від бід огородить - Це навіки твій талісман. Шукай Шукай на небі птаха свого щастя, Хоч кажуть, що земля це, а не рай, Що крил розкрити тут тобі не вдасться, Та ти не вір, ти все одно шукай. Шукай ще непідкорені вершини, Шукай ще невідомі острови, У Маріанській впадині перлини Дістань й ім'ям коханої назви. Шукай загублені мелодії і мрії, Народи, океани і казки. І воскрешай поховані надії, І відкривай непройдені стежки. Хай кажуть, що нема на світі раю, Що більш нема джерельної води, Хай кажуть, правди тут давно немає, Та ти шукай, ти віруй і знайди! *** Я турботи втоплю в склянці кави І засиплю їх цукром дрібним. Я займаю приречених лави - Суд іде над життям моїм. Й захищатися не намагаюсь: Як відомо, Феміда сліпа. Але вироку я не лякаюсь, Бо у каві цей суд потопа. Чуже Я мовчу чужими словами, Я харчуюсь чужими думками, Я сміюся чужими сльозами, У чужому пеклі горю. Я живу з чужою душею, За чужою пливу течією, Я розтану чужою свічею, І чужих я палкіше люблю. Хай гуляють і бурі, і грози, І Земля хай хоч лусне з морозу, Хай людськії закінчаться сльози І не буде у світі весни, Тільки дайте мені мою долю, Поверніть мені мої болі І не зіграні досі ще ролі. Поверніть же мене мені! *** А може, щось залишиться від болю, Який за інших хтось один прийняв, І може, покаліченую долю Хтось до душі до хворої приклав. І може, зрозуміє хтось раптово, Коли нап'ється істини в пляшках, Що коштує одне-єдине слово, Яке стікає кров'ю по роках. Як над проваллям нерви розтягали І гордо йшли, не дивлячись униз, І як на плечі гострі покладали Гіркий тягар образ чужих і сліз. А може, щось лишилось після страти Невинних душ, сп'янілих від страждань? Рядки колишньої болючої утрати І невмирущих марних сподівань. Осінь (мініатюра-замальовка) Падає листя. Я хапаю один листок і бачу, що на ньому відраховані всі дні мої… Падає листя - і все тепле, що гріло пам'ять, залишається у минулому літі. Падає листя - і я розумію, що не зможу причепити його назад. Так і життя - опадає по листочку. Київський сонет Розмережили тіні казкові Зачарованих вулиць портрет. Чуєш - дзвони відлунюють сповідь, Від Русі старославний сонет. Зберігає Дніпро в собі сльози, Й на поверхню спливають боги. Тут потоки життєвої прози, І поезій хмільні береги. Бачиш: хрест Володимир тримає, Й сяють очі з-під тяжких повік. Душу стомлену він очищає, Білих чайок в них вписує крик. Розмережили тіні від Лаври Всю трагедію й казку віків, Й лине дзвін звідусіль, мов литаври, В саме серце історії спів. Гімн весні Догорають старою свічею В пам'ять смутку засніжені сни. Та вінчає небо з землею Хрест доріг, перехрестя весни. Перша зустріч, квапливе прощання, Під гітару до ранку пісні. Пристрасть, спалах, любов і страждання, Потиск рук і обійми тісні. Ваблять ще не підкорені скелі, Не виходять із сну і думок. І вершини, і бурі, й дуелі, І чумацький шлях до зірок. Зацвіло, наче вперше й востаннє, Золоте коливання струни. Захміліле снігів покаяння, Хрест доріг, перехрестя весни. Душа і Промінь Схопилися якось Душа і Проміння На смерть, а не на життя І в простір летіли ошурки насіння - Болючі шматки почуття. Кричала Душа: "Я холодна, мов крига, Що й Сонцю не розтопить!" Їй Промінь відмовив: "Тож буде відлига - Мій жар тебе спопелить." Кричала Душа: "А у мене є сила! Морально - сильніша, ніж ти!" Та Промінь розправив палаючі крила І ними махнув з висоти… Згоріла Душа - і ганебна поразка Поклала мовчання печать. Єдина мораль випливає із казки - Не треба багато кричать. *** -Чом ти засмучене, щастя моє? Ранок на ноги міцно встає, Над головою хмари висять, Вийди до мене, будем співать! -Як же співати, соколе мій?! Ти піднімися й очі розкрий, Ми загубились в темних ночах, Спогади - ззаду, попереду - страх. -Чом невесела ти, доле моя? Завжди з тобою плачу і я. Ти посміхнися сонцем мені, Й стане тепліше, мов на весні. -Я розучилась всміхатись - пробач, Чуєш, десь лине болісний плач, Чуєш, нас кличуть люди з біди, Треба принести спраглим води. -Чом опустила ти крила униз? Пір'я пташине злиплось від сліз. Птахо моя, піднімись до небес, Я твій навіки відданий пес. -Тягне додолу відчай мене, Біль зашкарублий від щастя жене. Може, зустрінемось десь на межі, В темних провулках моєї душі. -Ти забираєш з собою мій рай! Сонце! Одного мене не лишай! Тебе захищати я буду від бід, Ти будеш нести радість у світ. -Шлях мій не кожен може пройти, Згоден страждати зі мною і ти? Згоден гірке розділити життя? -Згоден на все я, зоре моя! *** Я бачу чорні смуги На білому папері, Рядки чиєїсь туги В закриті б'ються двері. Хтось плакав в землю ревно І там з'явились квіти, А я дивлюсь даремно Й не бачу в книзі літер… Втрата Більше не буде небо синьо-глибоким, Більше не будуть п'яно так пахнути квіти, Більше не будуть стукати легкії кроки, Більше не будуть лунко сміятися діти. Більше не буде сонце для мене вставати, Більше не буде стукати в душу весна, Більше не буде серце моє завмирати, Більш не засвітиться зірка для мене одна. Спершись на стінку, вийшов поволі на ґанок, Більше не буду вірити у чудеса. Вийшов, аж бачу зненацька я: ранок, І як раніше, сині висять небеса!.. *** Сонцем гаптовані хмари Плямами небо укрили. Ходять закохані пари Небом - в них виросли крила. Чом же мені неспокійно Взимку, немов навесні? Та розкриває обійми Широко місто мені. Поруч - спокійно натомість В наш загартований час, "Скільки-но коштує совість?" "Долар за штуку для Вас!" Різні тут люди, і навіть Ходить старий ветеран: "Як ви оціните пам'ять, Біль старих шрамів і ран?!" "Яблука, сливи і груші Свіжі - підходь і бери!" "А чи не купите душу? Дам за мільйони за три!" Кажуть, людина - це міра Всього у світі у цім, Скільки-но коштує віра В божому храмі святім? Все ж, перемога за мною, Кину свій крик тут і там: Хто там сховався з косою? Я вам себе не продам! Балада про зірки Хтось розкидав на небі перлини Як натхнення забутих ночей. Хто задивиться довго - той згине, Так багато пропало людей. Замилується сяйвом перлинним Й закохається в зоряний шлях І відлуниться жахом нестримним Неземний уже крик бідолах. Бо немає нічого страшніше, Аніж зірку з небес полюбить, Бо дістатись до неї складніше, А без неї не зможеш прожить. Бо зірки ж-то до тебе не зійдуть, Не побачать тебе з висоти. Образ перлів у душу увійде І залишиться там назавжди. Хтось розкидав на небі перлини - Для самотніх і бідних пастки, І помірно життя собі плине, І не падають з неба зірки. Не дивіться багато на зорі, Бо вони лиш для блудних синів. Не старайтесь піднятись угору До загублених зоряних снів. Ви під ноги дивіться ретельно, Як не хочете спокій згубить. Бо зоряне кохання пекельне Воно серце твоє спопелить. Хтось розкидав на небі перлини. Хто негідник цей? Ну? Покажіть! Дзвін зірок у середину лине І не можна без нього прожить. *** Я блукаю безмежжям планет Божевіллям марних страждань За один палаючий злет Плине вічність розчарувань. Де ви, дикі мустанги нестримні? Віднесіть мене геть від землі. Вже рядки не складаються римні І палають мої кораблі. Я хворію безпліддям рядків, Закарбованих в темних очах. На кордоні чатують років, Раптом синій з'явиться птах. Де слова, що від мене тікають? Де думки, котрі серце їдять? На що ті від мене чекають, Чиї душі і досі ще сплять? *** Час затягує рани і шрами Від запеклих чужих божевіль. Ну, не треба - знову цю драму! Ну, не треба - знову цей біль! Я стою на уламках від долі, Навіть мрії пішли з мого сну. Та шепочуть тужливо тополі: "Ми чекаєм давно на весну!" Десь блукає по душах проміння Серед нетрів одвічних питань. Ну, чому - лиш єдині падіння, Тільки відчай розчарувань?! На моєму шляху тільки брами, Я зробила свій вибір, повір. Так! Я буду грати цю драму, ЇЇ батько - ти знаєш - Шекспір… Первая вершина Внизу остался город и равнина, А мы все ближе к небесам идем, Ведь это наша первая вершина, Ведь это первый в жизни наш подъем. И боги раньше на Олимпе жили - У Зевса вкус, однако, неплохой. Мы тоже на Олимп сейчас ступили И дышим этой сказочной горой. Открылся синий занавес туманов, Нам двери распахнул седой Сезам. Потоки лавы воющих вулканов Застыли, путь освобождая нам. И целый свет - не половина - Открылся в свете нам ином. Ведь это наша первая вершина, Ведь это первый в жизни наш подъем. Восхождение А в следующий раз будет выше, Сложнее и круче подъем Хоть мы уже еле дышим, Все выше и выше идем. Мы первопроходцы, а значит, Вершины у нас впереди Наш путь на равнине был начат, Продолжен у гор на груди. Вершины зовут нас, мы слышим, Мы в горы впервые идем А в следующий раз будет выше Сложнее и круче подъем. В.Высоцкому Кто-то тихо ушел темной ночью, Соскользнув незаметно во мрак. На дороге стоит троеточье, Гаснет в море последний маяк. Промелькнул, словно в небе комета, Нам надежду оставив одну. Вечно бьется сердце поэта В трех словах: "Я, конечно, вернусь!" *** Если счастья нет и везенья И становится трудным подъем, После долгих часов восхожденья До вершины, конечно, дойдем. Если снегом занесены тропы, Ты не бойся, сомненья откинь, Потому, что под слоем сугробов Обязательно теплится жизнь. Коль грустишь ты в разлуке за другом И в тоске, в одиночестве сник, Помни, будет назло всем разлукам Тем счастливей свидания миг. Если сбился с пути и с удачи, Не кричи, что надежд уже нет, Потому что за ночью за мрачной Обязательно будет рассвет. *** Хочешь, сны я тебе наколдую? Хочешь, песню тебе я спою? И звезду, если хочешь, любую Я на память тебе подарю. Хочешь, сказку тебе расскажу я? Хочешь, к чаю подам облака? Хочешь, счастье для нас украду я, И останусь с тобой на века? Не смотри на меня так печально - Это в рану насыпалась соль. Путь не страшен крутой и опальный, Если есть с кем делить взлет и боль. *** Видишь, звезды как пули летают? Слышишь пушки гремят как горза? Помнишь - дома тебя ожидают Голубые, как прежде глаза? Видишь, друг твой с землею сливаясь, Нажимает винтовки курок? Слышишь, как он в крови задыхаясь, Просит чистой воды хоть глоток? Видишь, землю гранатами пашут? Из разведки не выйти живым! Где-то рядом находятся наши - И нам нужно пробраться к своим. Грянул выстрел - не спят часовые! …Посылаю свой взгляд небесам. Ждите! Ждите, глаза голубые! Скоро с вами увидимся Там! *** Мне кричат: "Не спеши! Подожди! Передумай! Так будет верней!" Сколько лет, сколько зим впереди? Ну, а может быть, дней? Будут снова паденья и взлеты, Будет снова внатяжку струна, Будут сыграны нужные ноты, Будет снова зима и весна. Но кричат мне : "Постой, подожди! И здоровье свое пожалей!" Сколько лет, сколько зим впереди? Ну, а может быть, дней? Сколько песен, дождей и разлук, Сколько будет наш длиться запал? Не упустим штурвала ль из рук? Победим ли девятый мы вал? Может видим последний мы раз Эти разные лица людей? Сколько лет осталось у нас? Ну, а может быть дней? *** Спеши До солнца дозвать, докричать, Души Крик не замирает опять. Рубах Всех не порвешь на груди. В руках Твоих факел горит - иди Вперед. Торопись пробежать сквозь туман. Полет - И кто-то нажмет на стоп-кран Спеши… В пам'ять останньому дзвонику Хто після нас підпиратиме стіни Втомою гострих плечей? Зараз нас кличуть далі й вершини, Блиск божевільних ідей. Хто після нас мемуаром прикрасить Ці однотонні столи? Пам'ятки наші роки не згасять, Розписи: "Ми тут були!" Ми залишили тут перші тривоги В спадок наступним рокам. Зараз наш вихід, наш випуск в дорогу, Буде що буде хай там! Тема шляху. Кругообіги світу. Третій Ньютона закон. Косинус-синус… Ми більше не діти, Щоб не казав там Ньютон! Потиски рук і обійми прощальні, "Телефонуй! Пам'ятай!" Фото на пам'ять, шпаргалка остання - Геть у минуле! Бувай! Дзвоник останній… Підняти вітрила! Шелести радісні платть… Ну, а за партами, де ми сиділи, Зараз вже інші сидять… Випускникам від першокласників Ви уже Ейнштейни і Н'ютони, Ви уже Шекспіри і Гюго, Знань у вас на кожного по тонні, В нас на всіх сто грамів їх всього. Академіки! Професори майбутні! З острахом тамуєм подих ми. Ви шкільні не забувайте будні, Залишайтесь трошечки дітьми! Прощання …А завтра буде як завжди - Все недозрозуміле нами Як навесні потік води, Збіжить бурхливими струмками. І поєднає вітер дум В однім пориві наші руки, Та заболить тихенько сум Від неминучої розлуки. Ви тільки тишу не пустіть В останню мить пройти між нами, А там - нехай собі біжить Все недозрозуміле снами! Прощание …А после будет как всегда - Все недопонятое нами Как по весне сбежит вода, Стечет капризными ручьями. И ветер дум соединит В одном дыханьи наши руки, Но где-то тихо заболит Прокисшим сном печаль разлуки. Вы лишь не дайте тишине Сейчас протиснуться меж нами. И пусть стекает по весне Все недопонятое снами… Песня парашютиста Я погружаюсь в воздух с головою Наперекор законам на земле. А снизу, может быть, следят за мною, Но только безразлично это мне. Вот облако от любопытных взглядов Меня укроет. Я иду вперед, Одетый в перья облачных нарядов, Я продолжаю бешенный полет. Вот в кошки-мышки с ветром я играю Игра со смертью - это стоит свеч И парашют свой купол надувает, Чтоб в тучу следущую лечь. Но тут земля ударила мне в ноги - С небес на землю больно наступать. Ведь с неба опускались даже боги, Чтоб лучше цену высоты узнать. *** Впущу немножечко весны В свои замерзшие покои, Чтоб реже стали сниться сны, Где мы встречаемся с тобою. С себя я мысли отряхну И потекут они ручьями. Впущу я в форточку весну, Сказав: "Останемся друзьями." Спасибо Школе Я крикну вам: "спасибо" что есть мочи, О связках не печась голосовых. Спасибо - за безсонные за ночи, Спасибо за волненье дней былых! Спасибо - из металла вы отлили И нервы и терпение для всех. Спасибо, вы нас жизни научили, Как отличить, что праведно, что грех. Спасибо, что открыли нам вершины, Которые придется покорить. Простите нас за лишние седины, Которыми сумели одарить. Спасибо за безсонные за ночи, За то, что мы познали риск и страх. Спасибо, что превысив полномочья, Глубокий след оставили в сердцах. Просыпаются горы Горы кашляют, сбросив седины, И могучую грудь распрямив, Вниз безумно несутся лавины, Ненароком леса придавив. Берегитесь! Стихии бушуют! Просыпаются горы. Но все ж, Эти горы от быта врачуют, Кому серая жизнь невтерпеж. Горы ввысь потянулись, до самых небес И зевнули, выдохнув звезды. Миллионами диких, прекрасных чудес Горный пропитан здесь воздух. Берегитесь! Горы проснулись. Пробудитесь и вы ото сна! Ведь лишь те, кто пошел, те вернулись. Только в них загорелась весна. *** Павутиння дощів Розпорошує грім, Ллється сумнів і спів У покинутий дім. І мережі доріг, Наче скельця дзеркал, І вина повен ріг П'є старий аксакал. Розтинає сніги Золотаве вино, Куди ллються віки Вже тепер все одно. І потоками слів Все кричить об однім. Павутиння дощів Розпорошує грім. *** Я п'ю вино терпкеє сосен І добре вже "на веселі", За те, щоб витримали троси І повернулись кораблі… Песня о похождениях Робинзона Все мы сказ о Робинзоне знали в школе, Только автор против истин погрешил. Я же правду расскажу вам всю без соли, Все про то, что Робинзон пережил. Плавал по морю сперва он не у дел, Хоть не слабый был, не трус был, а смел. Вышел он лицом и ростом, Но попал на дикий остров, Где бедняга выживал, как умел. Время быстро все в заботах пролетало, Он, кляня судьбу, трудился до зари. Но судьба опять свинью подослала - Вдруг, откуда ни возьмись - дикари. Из него сперва хотели сделать борщ, Но решили, приглядевшись: больно тощ. Вождь сказал им: "Надо, братцы, С ним скорее разобраться, От такого можно ждать чего хош!" Скоро время дикий остров изменило, Строят быстро там шоссе и дома, Дикарей в сюртук и галстук нарядило, Робинзона же лишило ума. Джентельмены разодеты в пух и прах, И живут все в заботах, в делах. Но лишает всех покоя Робин Крузо диким воем, По ночам народ честной вгоняя в страх. Вот судьба же злую шутку разыграла, Для чего - не понять ее нам - На свой лад местами всех поменяла, По своим расставив всех по местам. К этой сказке я добавлю словцо: Ведь под маской часто прячется лицо, Часто в диких иноверцах Золотое бьется сердце, А у белых граждан совесть с гнильцой… *** Вы не говорите "до свиданья", Когда мы кидаемся в весну. Отпечатки нанего дыханья Лягут на страницы белизну. Может, мы забытой станем былью, Когда ляжет палец на курок, Но останутся поломанные крылья, И еще - исписанный листок… *** Не спішіть казати слів прощання, Коли ми тікаєм у весну. Наших подихів відбитки сповідання Ляжуть на сторінки білизну. Може, нас зітре в билину сила, Коли ляже палець на курок, Та залишаться поламанії крила, Та покреслений пописаний листок… *** Где-то жалобно крикнула птица, Кто-то свечку зажег у окна… От чего же мне не сидится? Или это - просто весна?! Где-то лошадь забила копытом, Это значит, мне надо спешить. Но не нужно - опять о забытом, Но не нужно снова грустить. Где-то жалобно крикнула птица, И упала с подбитым крылом. Пусть охотник теперь веселится, Запивая добычу вином. Память пеплом лежит на ладони, Но устали динамики выть. Бьют копытами дикие кони, Но не нужно - снова на "вы". Открываю окно, как темницу, Мне в лицо улыбнулась луна. Так чего же мне ночью не спится, Или это - просто весна?! *** Чья-то жизнь, как драма без названья, Вспыхнула, как молния для нас. Яркий свет - и все раскрыты тайны, Ну а он безвременно угас. Кто-то нес звезду в ладонях влажных, И ожогов он не замечал. Сколько слов сказать осталось важных Сколько он еще не докричал?! Говорят, что время все излечит, "Все пройдет, как с белых яблонь дым", Только вздрогнут тихо чьи-то плечи, Дарит свет во тьме звезда живим. Память хриплым отболит рыданьем, Запоздалым, искренним "прости". Может, наша драма без названья Тоже силы людям даст в пути… *** Куда под пулями нас только не несло, Петля смотрела с жадностью на шею. За правду умереть не тяжело, За правду жить воистину сложнее. Скрестились шпаги около груди - Двум судьбам не судилось разминуться. Дороги, передряги впереди, Но главное, чтоб вовремя вернуться. Присядем на дорогу, чтоб везло. "Давай, брат, возвращайся поскорее!" За друга умереть не тяжело, За друга жить воистину труднее. А кудри разлетались на ветру, И ей одной - все песни, звезды, страсти. На землю возвращались поутру, Хмельные, ошалевшие от счастья. Но краток песни лебединой срок, Из раны кровь могильной стужей веет. Легко погибнуть возле ее ног, А выжить за нее труднее. Спеши верхом судьбу свою догнать, И чашу смело пей, и не пьянея. Легко всегда героем умирать, А жить героем - это ведь важнее… *** Когда спутал, где лево, где право, Когда к горлу подкатится грусть, Вспоминаю одну я державу, Вспоминаю Великую Русь. Помнишь - войны, победы и спады, Помнишь - кровь, и калина над ней, И щиты на вратах Цареграда, И скрестившихся песню мечей. Помнишь сказку о вещем Олеге, И о нраве его о крутом, Помнишь, кручи да буйные реки, Помнишь, череп, как чашу, с вином. Помнишь мудрость старинных писаний, Тайна скрыта под корками книг, Помнишь древних волхвов предсказанье, И суровый Владимира лик. Но история в каждой державе Создает и Христа, и иуд. Обязательно кто-то направит Дуло в спину, иль яд поднесут. После долго менялись тираны У престола - один за одним. Долго будем зализывать раны, Долго будем выветривать дым. Кто настроил нам замков песочных, Да не замков, а целых громад, Что упали на голову точно, Не добавив ума, всем подряд. Щит и меч в Лету канул, и слава, Серп и молот в крови, ну и пусть. …Эх, была же однако держава, Эх, была ведь Великая Русь… * Всі запитання впали на дно, Земні коливання пішли в мої сни. Що буде завтра - тепер все одно, Ми - незаконні діти весни. Хоч би сп'яніти біля коша, Та обійняти брудні килими. Зебра смугаста - наша душа, Ми - незаконні діти зими. Я не поріжу ні струн, ані вен, Тільки до плахи коней не жени! Ні. Це не біль. Це лиш вади антен. Я - незаконна дитина весни… ***** Ви відкрийте нароспах вікно, Відпустіть свої мрії до сходу, І очистіть від бруду свій дім, від бруду свій дім. Ви візьміть, що було вам дано, Запросіть всіх гостей до господи, І тоді я вам все розповім, усе розповім. Ви коней розпряжіть, напоїть, І зітріть ви зі стелі ці хмари, Дверь розкрийте в господу свою, в господу свою, І благаю я вас, приберіть Ви фальшивії ноти з гітари, Й заспіваю вам пісню свою, пісню свою. Хай побачить сонце сліпий, Заридає хай злодій зірками, Хай дитя зробить свій перший крок, перший крок, Хай зайде на вечерю святий, Або геній з святими словами, І покажие він вам тільки чистий листок, тільки чистий листок… Цыганские мотивы (Песня) Года прошедшие, Дни отболевшие, Слова прощальные Уж не вернуть. Эх, да цыганочка, Эх, да шарманочка, Дорога дальняя, Нелегкий путь. Что было, то прошло, А что нам суждено - Звезда полярная - Всей жизни суть. Пей-ка, цыганочка, Пой-ка, шарманочка, Дорога дальняя, Мой трудный путь. А карты старые, Давно в них правды нет, Судьба опальная - И будь что будь. Танцуй, цыганочка, Рыдай, шарманочка, Стелись нам дальняя Дорога-путь. О счастье говорит, Любовь и смерть сулит, Эх, да вороженька, Эх, будь что будь. Эх, да цыганочка, Эх, да шарманочка, Эх, да дороженька, Неблизкий путь. Задерни шторочку, Да "грохнем" "стопочку", Что б пулю жадную Нам обмануть. Прощай, цыганочка, Играй, шарманочка, Дорога дальняя, Короткий путь… ***** A life - it's a little drop. A drop - it's a sea of life. The mountain has only one top. And you also can fly…